14 квітня в нашій школі пройшов семінар психологів, соціальних педагогів та вчителів індивідуального навчання з питання:
Подолання труднощів в соціалізації учнів з особливими потребами.
Забезпечення соціального захисту в закладах освіти.
Знедолена природою дитина не повинна знати, що вона мало здібна, що в неї слабкий розум, слабкі сили. Виховання такої дитини має бути в сто разів ніжнішим, чуйнішим, дбайливішим.
В. О. Сухомлинський
Педагоги шкіл міста мали можливість поспілкуватися, обговорити дане питання. А також залучитися до виконання вправ та виготовлення писанки з природніх матеріалів.
7 квітня учні нашої школи залучилися до загальношкільної гри "Квітчел". Зберіть квітку чеснот людини, дев’ятипелюсткову незабудку, разом із своїм класом. Дев’ять блакитних пелюсток чеснот людини і золота серцевина квітки як заповіт твоєї шкільної родини. Гасло гри: Мир, рід, шкільний родовід!Ділимося своїми чеснотами з іншими людьми, спілкуймося, передаваймо квітку миру у школі, серед друзів, об’єднуймося із дітьми України у прагненні миру. Підтримуймо генофонд людяності своєї держави!
Традиція спільних свят відіграє істотну роль у житті родини, оскільки свято несе в собі функцію духовного єднання, колективного самовираження, зняття тягаря буденних проблем і турбот. Загальносімейні святкові дати, сама підготовка до свята: наявність певних ритуалів, наприклад, способів вітати один одного, дарувати подарунки, організовувати певний сценарій свята, готувати певні страви і т. п. — гарна можливість створити і закріпити спільні родинні традиції. Звичайно, при бажанні самої родини, всіх домочадців, мати ці традиції. В цьому відношенні Новий рік, мабуть, найбільш домашнє тепле свято.
Зміст кожного такого свята відображає цінності сім'ї. Це привід подарувати один одному увагу, турботу, тепло. Доведено, що свято має здатність групового впливу, тут затверджуються стереотипи поведінки й ціннісні орієнтації. Атмосфера чуттєво-емоційної насиченості, яка, як правило, панує під час таких подій, полегшує їх засвоєння і закріплення в свідомості.
Подарунки, насамперед, повинні відповідати віку, інтересам і захопленням людини.
Для дитини кращий подарунок — іграшки, підібрані з урахуванням її пристрастей. І якщо у батьків немає можливості купити дорогий подарунок, не слід видобувати його "чого б це не коштувало" — інакше дитина зрозуміє, що вона може маніпулювати батьками.
Крім того, дитина повинна теж брати активну участь у підготовці до свята і в церемонії дарування. З раннього дитинства діти щось майструють, малюють, ліплять — і вдома з мамою, і в дитячому садку. Запропонуйте подарувати саморобки, зроблені власними руками, татові, сестричці, бабусі. Коли дитина підросте, її можна брати з собою за покупками, вибирати подарунки, пропонувати дитині проявити ініціативу і фантазію. Не забувайте щиро хвалити дитину за зроблений вам подарунок, тим самим, заохочуючи і мотивуючи дитину долучатися до культури і традицій дарування. Нехай дитина зрозуміє, що дарувати подарунки ще приємніше, ніж отримувати. На власному прикладі показуйте дитині, як вам подобається дарувати подарунки іншим.
В деяких сім'ях прийнято відзначати свята окремо. Батьки (найчастіше це річниця весілля або інші "подружні" дати) святкують без дітей, підсвідомо повертаючись до періоду бездітності, до періоду залицяння, переживання яскравих емоцій, свободи; а діти відзначають свята без батьків, насолоджуючись спілкуванням і грою з однолітками. Але частіше для сімей не існує "роздільних свят". І можливо, це більш правильна позиція. Так як спільне святкування — це спосіб зближення членів сім'ї, заснований на емоціях радості, спільної діяльності, спосіб уникнути непорозуміння. Психологи зазначають, що у дітей повинна бути можливість різного мікросоціального спілкування. Наприклад, поїздка до бабусі, близьких родичів.
Іноді підлітки хочуть святкувати Новий рік без батьків, з однолітками. Для тінейджерів (і це їх головна вікова особливість) найважливішим є безпосереднє спілкування з однолітками в школі, на вулиці, в компанії. Не варто категорично забороняти щось дитині — ви ризикуєте отримати бурхливу емоційну реакцію від дитини, скандал. Тим більше, закривши її в будинку, вам все одно не вдасться створити враження, що "вся родина в зборі", що "все добре". Доречно запропонувати дитині провести якийсь час у колі сім'ї, і все-таки відпустити, дотримуючись всіх заходів безпеки. Дізнатися, куди дитина йде, хто в компанії, супроводжувати дитину.
Як варіант — можна напередодні взяти участь в організації вечірки на чужій території, або запропонувати запросити друзів у свій будинок. Все залежить від дитини, наскільки вона психологічно зріла. В юнацькому віці стає актуальним "відділення" від дорослих. Але батьки мають бути впевнені, що їх дитина в безпеці.
Сам по собі Новий Рік несе в собі життєстверджуючий, позитивний заряд. І неважливо в цю чарівну ніч — скільки років дітям і скільки батькам. І чи вірять вони в Діда Мороза — тепер це просто ще один приємний сімейний сюрприз у теплій атмосфері домашнього свята.
• Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.
• Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.
• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.
• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.
• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).
Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:
• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.
Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми.
Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно?
Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.
Батькам слід пам’ятати:
1. Найкращий спосіб уникати агресивності підлітка – виявляти до нього більше уваги і ласки, яких він так потребує.
2. Батьки мають стежити за своєю поведінкою у сім’ї.
3. Найкращий спосіб виховання – єдність дій та власний приклад.
4. Не можна використовувати фізичних покарань.
5. Допомагайте підлітку знаходити друзів. Заохочуйте розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме: підприємливості, активності, ініціативності.
6. Перешкоджайте негативним проявам агресивності, зокрема ворожості, скутості.
7. Пояснюйте наслідки агресивної поведінки.
8. Враховуйте у вихованні і навчанні особистісні риси підлітка.
9. Давайте підлітку задовольнити потребу у самовираженні і самоствердженні.
10. Обмежуйте перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це стосується і комп’ютерних ігор.
11. Заохочуйте підлітка до навчання, до участі у культурних заходах, спортивних секціях.
Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров’я в період адаптації до школи є добре відношення батьків та дітей, розуміння батьками внутрішнього світу своєї дитини її проблем, переживань, вміння ставити себе на місце дитини. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін “прикласти” до своєї дитини. Але не дивлячись на це можна дати деякі рекомендації по вихованню дітей, ставлення до яких по-своєму – право кожного з батьків.
- Повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа ні на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.
- Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.- Не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будите її любити за будь-яких обставин.
- Не бійтесь “залюбити” свою дитину, беріть її” на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.
- В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.
- Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.
Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. Дуже важливо піклуватись про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це буде вимагати від батьків деякої зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.
Отже, для того, щоб підтримати дитину, необхідно:
1. Спиратись на сильні сторони дитини.
2. Уникати підкреслення невдач дитини.
3. Показувати, що ви задоволені дитиною.
4. Вміти і бажати демонструвати любов до дитини.
5. Вміти допомогти дитині поділити великі завдання на частини, з
якими вона може впоратись.
6. Проводити більше часу з дитиною.
7. У стосунках з дитиною активно використовувати гумор.
8. Знати про всі спроби дитини, які вона здійснила, щоб справитись із
завданням.
9. Вміти взаємодіяти з дитиною.
10. Дозволяти дитині самій розв’язувати проблеми там, де це можливо.
11. Уникати дисциплінарних заохочень і покарань.
12. Приймати індивідуальність дитини.
13. Проявляти емпатію (розуміння стосунків, почуттів, психічних
станів іншої особи) і віру у вашу дитину.
Завдання старшокласника, щодо безболісного проходження адаптаційного періоду:
- прийняття позиції “учень – старшокласник профільного ЗНЗ”,
- прийняття новачків у колектив,
- пошук особистого сенсу і мотивації для кожного десятикласника,
- пізнання специфіки статеворольових відносин,
- організація самопізнання та доброзичливої конструктивної рефлексії.
Специфіка адаптаційного періоду десятикласників
В юності особливо зростає необхідність у визнанні й захищеності. Як ніколи, стають актуальними потреби у спілкуванні й одночасно у відособленні. Спілкуючись одне з одним, юнаки й дівчата відчувають необхідність знайти своє “Я”, зрозуміти свої життєві перспективи. Тому через весь адаптаційний період проходить ідея самопізнання і самовизначення в життєвих цінностях, в уявленні образу “Я” як власними очима, так і очима інших.
Набуття необхідних життєвих компетентностей
у період адаптації
Щоб мати змогу знайти своє місце в житті, учень сучасної школи повинен володіти певними компетентностями:
- гнучко адаптуватись у мінливих життєвих ситуаціях,
- самостійно та критично мислити,
- бачити й формулювати проблему, знаходити шляхи її раціонального вирішення,
- усвідомлювати, де та яким чином слід використати здобуті знання,
- творчо мислити,
- грамотно працювати з інформацією, робити аргументовані висновки, використовувати їх для розв’язання нових проблем,
- бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах, уміти працювати в колективі, у будь-яких конфліктних ситуаціях,
- самостійно працювати над розвитком особистісної моралі, інтелекту, культурного рівня.
Будь – які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.
1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.
2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.
3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.
4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.
5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.
6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.
7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.
8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.
9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.
10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.
11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.
12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.
13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.
14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.
15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.
Пам’ятай про свої добрі (позитивні) якості, замість того, щоб запам’ятовувати погані.
У всьому, що ти робиш, намагайся віднайти добре. Привітай себе з цим успіхом.
Постійно згадуй свої успіхи: дуже легко принижувати себе у кожному конкретному випадку.
Роби собі приємність, а на залежність не звертай уваги.
Пробачай собі помилки. Ти можеш ставитися до них суворо, але все ж ти їх припускаєшся. Визнай свою помилку і адекватно компенсуй втрати. Не перекладай провину на інших-це ознака безсилля, слабкості. Так само не перегни палку, звинувачуючи в усьому себе.
Учись любити своє тіло.
Дій так, ніби ти найкращий, легкий у спілкуванні, надзвичайно розумний, гідний любові та інших радощів буття, і ти будеш таким.
Шукай і приймай допомогу, підтримку і пораду, коли в цьому є потреба.
Стався до себе добре. Твоя самоповага ніколи не зросте, якщо ти не будеш ставитися до себе як слід. Пам’ятай: той, хто любить себе, виглядає краще, має прекрасне здоров’я і добре ставиться до інших.
Відмовся від переконання, що ти – “ безнадійний випадок”, “ невдаха”, якого “ ніхто не любить”. Коли ж ти так думаєш, то це може справді статися, оскільки ти сам переконуєш у цьому навколишніх.
Учися слухати без оцінок і порівнянь, оскільки це (оцінки і порівняння) – перешкоди у взаємостосунках.
Умій сказати “ні”. Інколи ти швидко погоджуєшся зробити те, про що тебе прохають, остерігаючись осуду чи гніву з боку інших людей, аби вони оцінювали тебе позитивно.
Відмовляйся від розмов, бажання помститися, скарг, від усіх непотрібних устремлінь, які підривають твою цілісність і особисту силу.
Пам’ятай, що ти – недосконалий – і це цілком нормально. Ти – людина, яка може помилятися і виправляти свої помилки.
Визнай себе таким, яким ти є – унікальним, оригінальним, людяним.
Живи справжнім, і ти матимеш задоволення від життя.
щодо спілкування і виховання гіперагресивної дитини
Якщо дитина проявляє садистські нахили, жорстока по відношенню до інших людей, тварин, в неї є проблема емоційного і психічного плану. В такому випадку треба звернутися до дитячого психотерапевта.
Якщо дитина гіперактивна, потрібна консультація педіатра, який поставить діагноз і призначить лікування.
Якщо дитина запальна чи войовнича, переконайтесь, чи саме, Ви не провокуєте таку поведінку. До такої дитини треба бути уважним, роз’яснювати їй наслідки її поведінки, щоб вона вчилася регулювати свої стосунки з іншими людьми.
Якщо дитина не вміє стримувати гнів, необхідно залучати її до активного слухання, щоб вона привчалась вербально висловлювати свою агресію і знімати збудливість і нервовість.
Із кінозалу ( домашнього) виключати перегляд фільмів і телепередач із сценами насилля, жорстокості.
Ні в якому разі не застосовувати фізичне покарання.
Роз’єднати хулігана і жертву.
Привчати дітей самим вирішувати свої проблеми настільки, наскільки це можливо, без стороннього втручання.
Не дозволяйте такій дитині сидіти без діла. Спрямуйте її енергію на щось корисне.
Доброзичливість і теплі стосунки з такими дітьми, постійне спілкування і вміння слухати дитячі проблеми, переконання, а не фізична сила – це все допоможе запобігти агресивності.
Поставтесь до педагогічної праці, як до головного змісту Вашого життя. Створіть у собі вчителя! Будьте ерудованими, відмінно знайте свій предмет, цікаво та доступно викладайте навчальний матеріал. Умійте поважати кожного учня і бачити в ньому особистість. Умійте керувати власними емоціями та розвивати позитивні почуття до дітей. Навчіться любити дітей. Люблячи їх, не заробляйте дешевого авторитету всепрощенням, невимогливістю – це розбещує дітей. Будьте справедливими, розумійте своїх учнів. Будьте вимогливими до себе, самокритичними, не порушуйте педагогічну етику. Умійте терпляче виправляти його помилки – думки, дії вчинки; навчіться переконувати. Будьте ввічливими, доброзичливими, життєрадісними, людяними. Хай завжди учні бачать у вас старшого друга, порадника, людину, яка підтримає, зрозуміє, дасть пораду. Ніколи не принижуйте людської гідності дитини, будьте непримиренними до подібних дій Ваших колег. Станьте вимогливими та будьте витриманими у стосунках з учнями.
1. Намагайтесь запобігти у себе думку про безнадійну педагогічну занедбаність того чи іншого учня. Вселяйте в себе віру, що "важкий” вихованець є потенційним носієм багатьох позитивних якостей. У ході перших контактів з такою дитиною виявіть доброзичливу зацікавленість, повагу, відкинувши можливе упереджене ставлення до неї.
2. Уникайте хворобливої реакції на перші негативні прояви у поведінці важко вихованця у ставленні до вас. Такі діти не рідко на початковому етапі спілкування з новим вчителем, а тим більше з молодим, схильні випробовувати його.
3. Добре ознайомтесь з умовами життя учня вдома, особливостями спілкування в школі, поза її межами, з батьками. Та й найголовніше – виявіть джерело, причини, що призвели до морального захворювання учня.
5. Будь-що намагайтеся полюбити дитину за те, що вона людина. Виявіть доброту, чуйність, порядність, щоб протистояти негативізму, з яким учневі доводиться зустрічатись у спілкуванні. Це і буде застосування методу "вибуху”, який може сприяти досягненню добрих виховних результатів за порівняно короткий строк. Спрямовуйте на таку діяльність усіх вчителів, вихователів класу.
6. У процесі спілкування з вихованцем не вдавайтесь до методів постійного контролю, гальмування, а використовуйте метод "заміни”, тобто включення таких видів діяльності, які б відповідали його інтересам.
7. Помічайте найменші позитивні зрушення у поведінці і діях школяра. Підкріплюйте їх своїм заохоченням, схваленням. Водночас не зосереджуйте увагу на негативних проявах поведінки. пам’ятайте, що погані звички долати важко. Лише поступове розширення кола позитивних дій має витісняти негативні вчинки.
8. Постійно включайте вихованців у колективні справи класу, спортивні команди, давайте посильні доручення, підкреслюйте їх значення для успіху всього колективу.
9. систематично працюйте з батьками, щоб спільно забезпечити позитивний педагогічний вплив на важковиховуваного, єдність зусиль на грунті доброти, поваги.
10. Намагайтеся частіше бувати з "важким” учнем один на один: разом обговорюйте питання, які викликають у нього інтерес, розповідайте йому про цікавих людей. Запрошуйте до своєї домівки, намагайтеся спільно працювати над виконанням тих чи інших завдань, але уникайте при цьому набридливого повчання, моралізаторства. під час канікул, вашої відпустки намагайтесь листуватись з вашим вихованцем (якщо ви або виїжджаєте на цей час з населеного пункту) учень повинен відчувати, що вчителя цікавить його життя під час канікул.
1. Уважно вислуховуйте підлітка. Прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте. Не показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою.
2. Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан (проблеми) тимчасові і швидко пройдуть. Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.
3. Поцікавтесь, що найбільше в даний час турбує підлітка.
4. Впевнено опікуйтесь підлітком. Саме це допоможе йому у власні сили
6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний іншим і унікальний як особистість. Кожна людина, незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.
7. Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти і викликати довіру в нього.
8. Звертайтесь за допомогою, консультацією до спеціаліста, якщо щось насторожило вас у поведінці підлітка.
1. Необхідно дати відчути дитині, що вона належить до групи, класу, не відторгнута і займає важливе місце в колективі. Однак не можна примушувати її жити в "кучі” і обов’язково бути на очах. Кожен має потребу в тому, щоб побути наодинці з самим собою, тим більше дитина.
2. Заохочуйте дитину в тому, щоб вона дозволяла собі приємно проводити час, яке потребує взаємодію з людьми.
3. Виставляйте малюнки дитини, поробки, твори, одним словом, все те, що може зацікавити оточуючих. Це буде підвищувати впевненість дитини в собі, почуття самостійності. Хваліть її частіше. Допоможіть їй розпізнати та виразити приховані почуття, використавши для цього такі надійні канали, як малювання, роботу по дереву, ліплення, шиття ляльок, читання вголос розповідей, музику. Частіше запитуйте що вона відчула в тій чи іншій ситуації...
4. Дізнайтесь, з ким дитина хотіла б працювати в групі і хто з дітей має на неї найбільший вплив. Розробіть план дій для дитини його бажаним партнером.
5. Записуйте на аркуші паперу або реєструйте подумки скільки разів на день ви звертались до дитини і скільки разів ви висловили позитивні репліки і коментарі в її адресу. Перевіряйте цей "список” в кінці дня. Це буде нагадувати вам про ваше добре починання і про успіхи вашої дитини.
1. Будьте оптимістами! Педагогіка – наука оптимістична (утім, як і будь-яка наука, песимістичний тільки дилетант).
2. Не забувайте головного: діти – істоти парадоксальні (дорослі – теж).
3. Якщо в тебе з”явилося бажання вигнати учня з класу, вийди сам.
4. Учителю, вітайся з дітьми, це дуже важливо. Тоном, яким ви говорите "здрастуй”, теж можна виховувати і піднімати собі настрій.
5. Вмійте бути ледачим! Проблема педагогів у тому, що вони розвивають бурхливу діяльність, але забувають думати про себе. Пам”ятайте: думати про себе – ваш головний обов”язок.
6. Хваліть себе самого тричі на день: уранці, удень і ввечері. Застосовуйте таку магічну формулу самонавіювання:”Я геніальний, найкращий педагог. Усім педагогам педагог, мене діти слухаються, мене батьки поважають, мене адміністрація любить, а як я сам себе люблю, цього і не висловити”.
Дотримуйся наступних принципів! Досить часто хлопці й дівчата потрапляють у ситуації, коли їм важко зробити пер¬ший крок до знайомства, особливо, із людиною протилежної статі, перший крок до примирення. За цим стоять глибокі переживання: страх, роздратування, несподівана агресивність. Усе це може ускладнювати життя. Але при бажанні завжди можна знайти вихід. Пам'ятай! 1. Найважливішим є саме перший крок. Тому, якщо ти хочеш познайомитися чи помиритися, йди першим назустріч людині, не чекай і не думай, що це повинна зробити вона. 2. Посміхайся! Твоя посмішка свідчить про добрі наміри. 3. Частіше називай ім'я співрозмовника. Для кожного звук власного імені найсолодший і найважливіший звук людської мови. 4. Проявляй щиру зацікавленість. 5. Інтонацією, виразом обличчя, позою покажи зацікавленість. 6. Намагайся знайти цікаву тему для розмови. Розмова «ні про що», про футбол, погоду, фільм теж може дати хороший результат. Важливо те, що контакт уже відбув¬ся. 7. Налаштовуйся на людину, уважно слухай її. Слухати набагато важче, аніж гово¬рити самому. Уважно спостерігай за іншими, намагайся якомога глибше зрозуміти по¬відомлення (те, про що говорить інший), запам'ятовуй почуте, перед тим як дати відповідь. 8. Слова не обов 'язково найважливіші елементи повідомлень. Ми спілкуємося навіть тоді, коли мовчимо. 9. Будь відкритим, випромінюй тепло, і воно повернеться до тебе.
