Традиція спільних свят відіграє істотну роль у житті родини, оскільки свято несе в собі функцію духовного єднання, колективного самовираження, зняття тягаря буденних проблем і турбот. Загальносімейні святкові дати, сама підготовка до свята: наявність певних ритуалів, наприклад, способів вітати один одного, дарувати подарунки, організовувати певний сценарій свята, готувати певні страви і т. п. — гарна можливість створити і закріпити спільні родинні традиції. Звичайно, при бажанні самої родини, всіх домочадців, мати ці традиції. В цьому відношенні Новий рік, мабуть, найбільш домашнє тепле свято.
Зміст кожного такого свята відображає цінності сім'ї. Це привід подарувати один одному увагу, турботу, тепло. Доведено, що свято має здатність групового впливу, тут затверджуються стереотипи поведінки й ціннісні орієнтації. Атмосфера чуттєво-емоційної насиченості, яка, як правило, панує під час таких подій, полегшує їх засвоєння і закріплення в свідомості.
Подарунки, насамперед, повинні відповідати віку, інтересам і захопленням людини.
Для дитини кращий подарунок — іграшки, підібрані з урахуванням її пристрастей. І якщо у батьків немає можливості купити дорогий подарунок, не слід видобувати його "чого б це не коштувало" — інакше дитина зрозуміє, що вона може маніпулювати батьками.
Крім того, дитина повинна теж брати активну участь у підготовці до свята і в церемонії дарування. З раннього дитинства діти щось майструють, малюють, ліплять — і вдома з мамою, і в дитячому садку. Запропонуйте подарувати саморобки, зроблені власними руками, татові, сестричці, бабусі. Коли дитина підросте, її можна брати з собою за покупками, вибирати подарунки, пропонувати дитині проявити ініціативу і фантазію. Не забувайте щиро хвалити дитину за зроблений вам подарунок, тим самим, заохочуючи і мотивуючи дитину долучатися до культури і традицій дарування. Нехай дитина зрозуміє, що дарувати подарунки ще приємніше, ніж отримувати. На власному прикладі показуйте дитині, як вам подобається дарувати подарунки іншим.
В деяких сім'ях прийнято відзначати свята окремо. Батьки (найчастіше це річниця весілля або інші "подружні" дати) святкують без дітей, підсвідомо повертаючись до періоду бездітності, до періоду залицяння, переживання яскравих емоцій, свободи; а діти відзначають свята без батьків, насолоджуючись спілкуванням і грою з однолітками. Але частіше для сімей не існує "роздільних свят". І можливо, це більш правильна позиція. Так як спільне святкування — це спосіб зближення членів сім'ї, заснований на емоціях радості, спільної діяльності, спосіб уникнути непорозуміння. Психологи зазначають, що у дітей повинна бути можливість різного мікросоціального спілкування. Наприклад, поїздка до бабусі, близьких родичів.
Іноді підлітки хочуть святкувати Новий рік без батьків, з однолітками. Для тінейджерів (і це їх головна вікова особливість) найважливішим є безпосереднє спілкування з однолітками в школі, на вулиці, в компанії. Не варто категорично забороняти щось дитині — ви ризикуєте отримати бурхливу емоційну реакцію від дитини, скандал. Тим більше, закривши її в будинку, вам все одно не вдасться створити враження, що "вся родина в зборі", що "все добре". Доречно запропонувати дитині провести якийсь час у колі сім'ї, і все-таки відпустити, дотримуючись всіх заходів безпеки. Дізнатися, куди дитина йде, хто в компанії, супроводжувати дитину.
Як варіант — можна напередодні взяти участь в організації вечірки на чужій території, або запропонувати запросити друзів у свій будинок. Все залежить від дитини, наскільки вона психологічно зріла. В юнацькому віці стає актуальним "відділення" від дорослих. Але батьки мають бути впевнені, що їх дитина в безпеці.
Сам по собі Новий Рік несе в собі життєстверджуючий, позитивний заряд. І неважливо в цю чарівну ніч — скільки років дітям і скільки батькам. І чи вірять вони в Діда Мороза — тепер це просто ще один приємний сімейний сюрприз у теплій атмосфері домашнього свята.
• Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.
• Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.
• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.
• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.
• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).
Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:
• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.
Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми.
Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно?
Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.
Батькам слід пам’ятати:
1. Найкращий спосіб уникати агресивності підлітка – виявляти до нього більше уваги і ласки, яких він так потребує.
2. Батьки мають стежити за своєю поведінкою у сім’ї.
3. Найкращий спосіб виховання – єдність дій та власний приклад.
4. Не можна використовувати фізичних покарань.
5. Допомагайте підлітку знаходити друзів. Заохочуйте розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме: підприємливості, активності, ініціативності.
6. Перешкоджайте негативним проявам агресивності, зокрема ворожості, скутості.
7. Пояснюйте наслідки агресивної поведінки.
8. Враховуйте у вихованні і навчанні особистісні риси підлітка.
9. Давайте підлітку задовольнити потребу у самовираженні і самоствердженні.
10. Обмежуйте перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це стосується і комп’ютерних ігор.
11. Заохочуйте підлітка до навчання, до участі у культурних заходах, спортивних секціях.
Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров’я в період адаптації до школи є добре відношення батьків та дітей, розуміння батьками внутрішнього світу своєї дитини її проблем, переживань, вміння ставити себе на місце дитини. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін “прикласти” до своєї дитини. Але не дивлячись на це можна дати деякі рекомендації по вихованню дітей, ставлення до яких по-своєму – право кожного з батьків.
- Повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа ні на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.
- Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.- Не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будите її любити за будь-яких обставин.
- Не бійтесь “залюбити” свою дитину, беріть її” на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.
- В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.
- Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.
Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. Дуже важливо піклуватись про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це буде вимагати від батьків деякої зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.
Отже, для того, щоб підтримати дитину, необхідно:
1. Спиратись на сильні сторони дитини.
2. Уникати підкреслення невдач дитини.
3. Показувати, що ви задоволені дитиною.
4. Вміти і бажати демонструвати любов до дитини.
5. Вміти допомогти дитині поділити великі завдання на частини, з
якими вона може впоратись.
6. Проводити більше часу з дитиною.
7. У стосунках з дитиною активно використовувати гумор.
8. Знати про всі спроби дитини, які вона здійснила, щоб справитись із
завданням.
9. Вміти взаємодіяти з дитиною.
10. Дозволяти дитині самій розв’язувати проблеми там, де це можливо.
11. Уникати дисциплінарних заохочень і покарань.
12. Приймати індивідуальність дитини.
13. Проявляти емпатію (розуміння стосунків, почуттів, психічних
станів іншої особи) і віру у вашу дитину.
Завдання старшокласника, щодо безболісного проходження адаптаційного періоду:
- прийняття позиції “учень – старшокласник профільного ЗНЗ”,
- прийняття новачків у колектив,
- пошук особистого сенсу і мотивації для кожного десятикласника,
- пізнання специфіки статеворольових відносин,
- організація самопізнання та доброзичливої конструктивної рефлексії.
Специфіка адаптаційного періоду десятикласників
В юності особливо зростає необхідність у визнанні й захищеності. Як ніколи, стають актуальними потреби у спілкуванні й одночасно у відособленні. Спілкуючись одне з одним, юнаки й дівчата відчувають необхідність знайти своє “Я”, зрозуміти свої життєві перспективи. Тому через весь адаптаційний період проходить ідея самопізнання і самовизначення в життєвих цінностях, в уявленні образу “Я” як власними очима, так і очима інших.
Набуття необхідних життєвих компетентностей
у період адаптації
Щоб мати змогу знайти своє місце в житті, учень сучасної школи повинен володіти певними компетентностями:
- гнучко адаптуватись у мінливих життєвих ситуаціях,
- самостійно та критично мислити,
- бачити й формулювати проблему, знаходити шляхи її раціонального вирішення,
- усвідомлювати, де та яким чином слід використати здобуті знання,
- творчо мислити,
- грамотно працювати з інформацією, робити аргументовані висновки, використовувати їх для розв’язання нових проблем,
- бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах, уміти працювати в колективі, у будь-яких конфліктних ситуаціях,
- самостійно працювати над розвитком особистісної моралі, інтелекту, культурного рівня.
Будь – які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.
1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.
2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.
3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.
4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.
5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.
6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.
7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.
8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.
9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.
10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.
11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.
12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.
13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.
14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.
15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.
щодо спілкування і виховання гіперагресивної дитини
Якщо дитина проявляє садистські нахили, жорстока по відношенню до інших людей, тварин, в неї є проблема емоційного і психічного плану. В такому випадку треба звернутися до дитячого психотерапевта.
Якщо дитина гіперактивна, потрібна консультація педіатра, який поставить діагноз і призначить лікування.
Якщо дитина запальна чи войовнича, переконайтесь, чи саме, Ви не провокуєте таку поведінку. До такої дитини треба бути уважним, роз’яснювати їй наслідки її поведінки, щоб вона вчилася регулювати свої стосунки з іншими людьми.
Якщо дитина не вміє стримувати гнів, необхідно залучати її до активного слухання, щоб вона привчалась вербально висловлювати свою агресію і знімати збудливість і нервовість.
Із кінозалу ( домашнього) виключати перегляд фільмів і телепередач із сценами насилля, жорстокості.
Ні в якому разі не застосовувати фізичне покарання.
Роз’єднати хулігана і жертву.
Привчати дітей самим вирішувати свої проблеми настільки, наскільки це можливо, без стороннього втручання.
Не дозволяйте такій дитині сидіти без діла. Спрямуйте її енергію на щось корисне.
Доброзичливість і теплі стосунки з такими дітьми, постійне спілкування і вміння слухати дитячі проблеми, переконання, а не фізична сила – це все допоможе запобігти агресивності.
Міф 1. Якщо в моєї дитини є від мене секрети, отже, вона мені не довіряє. Антиміф. Дитина, яка нормально розвивається, завжди прагне ствердити своє право на недоторканість приватного життя. При цьому вона почувається власником свого внутрішнього світу. Дорослий, який відчуває особисту територію дитини, незабаром відчує її подяку і повагу.
Міф 2. Не можна хвалити дитину – виросте егоїстом і задавакою. Антиміф. Педагоги і психологи стверджують: заохочення – найдієвіший виховний метод! Перестаратися можна тільки з нещирими компліментами. Але якщо нагорода заслужена – не бійтеся вручити її героєві!
Міф 3. Будь-яка дитина може зрозуміти мову переконання, логіки, раціонального пояснення. Антиміф. Якби це було можливо, то наші діти давно уже були б ідеальними, адже вони щодня чують дуже багато настанов. Але поведінка більшості дітей ірраціональна, вона підкоряється не логіці, а динаміці емоційних процесів. А емоції більше впливають на поведінку.
Міф 4. Будь-яка дитина може стати лідером. Антиміф. Не кожна дитина може бути лідером і не кожному можна бути лідером! Якщо ця роль нав’язана, якщо вона не відповідає психофізіологічній організації дитини, вона може завдати їй шкоди.
Міф 5. Якщо дитиною не опікуватися і не контролювати її, вона взагалі нічого не робитиме. Антиміф. Головна небезпека міфу полягає в тому, що контрольована дитина не набуває навичок самоорганізації і самодисципліни, у неї не розвивається вольовий компонент. У дитини немає ситуацій подолання, їй не потрібно себе спонукати до дії, за неї це роблять дорослі.
Міф 6. Настанова батьків своїй дитині: "Головне, щоб ніхто з оточення не мав приводу про тебе погано сказати або погано подумати". Антиміф. Для того, щоб погано сказати про когось, зовсім не потрібен привід. Його завжди можна вигадати! Цей міф формує оцінне мислення і безмежну залежність від суспільної думки. Страх отримати негативну оцінку оточення робить дитину напруженою і тривожною. А це – шлях до неврозу.
Вправи на розвиток уяви Уява в шестирічному віці надзви¬чайно бурхлива, яскрава, з характер¬ними рисами некерованості У про¬цесі учіння вона поступово розви¬вається, зокрема вдосконалюється відтворююча уява, стаючи дедалі ре¬алістичнішою та керованою. Інтенсивно формується твор¬ча уява на базі минулого досвіду, з'являються нові образи, від про¬стого довільного комбінування уявлень діти поступово перехо¬дять до логічно обґрунтованої побудови нових образів. Завдяки певним вправам можна досягти зростання швидкості утворення образів, фантазій та виховати в дітей вимогливість до витворів власної уяви. Пропонується кілька вправ для розвитку творчої уяви.
Вправа на розвиток уяви через гіперболізацію об'єкта Батьки показують дитині одну за одною чотири чорнильні пля¬ми і пропонують відповісти на запитання: «Що ти бачиш на цій плямі?», «Що тобі нагадує ця пля¬ма?» Записується час розглядан¬ня дитини плями і відповідь. За¬писані відповіді й час розгляду систематизуються за таблицею. За результатами відповідей можна судити про розвиток фан¬тазії у дітей різних класів, а по тому, що побачила дитина у плямах, — спрямованість її особистості.
Вправи на розвиток мовлення На початок шкільного періоду дитина вже володіє певним слов¬никовим запасом і мовною грама¬тикою. Новим у формуванні мов¬лення є свідоме вживання різних форм слова, оволодіння грамати¬кою письма, збільшення кількості слів і речень у письмових робо¬тах, зростання швидкості письма і його якості Засвоєння письма по¬винно передувати оволодіння чи¬танню, успіхи в якому залежать від батьків, які повинні зацікавлюва¬ти дитину дитячими книжками, стимулюючи запам'ятовувати малюнки і літери, які відповідають їм. Користуючись певними впра¬вами, можна розвивати у дитини як мовлення, так і письмо.
Вправа на розвиток мовної активності Батьки пропонують дитині набір слів: театр, кіно, магазин, мандрівка в іншу країну, що мо¬жуть бути використані для скла¬дання невеликих оповідань. Отримавши тему, дитина повин¬на розкрити її таким чином, щоб повністю було розкрито зміст вибраного слова.
Вправи на розвиток мислення Саме в цей період здійснюєть¬ся перехід від наочно-образного, конкретного мислення, притаман¬ного дошкільнятам, до понятійно¬го, науково-теоретичного мислен¬ня. Конкретність мислення шестиліток виявляється передусім у тому, що під час розв'язання мислительної задачі вони виходять з означе¬них словами конкретних предметів, їх зображень або уявлень (котики, зайчики, цукерки, а не 1,2,3). Їм легше проаналізувати конк¬ретний факт та зробити з нього певні висновки, ніж навести приклад до загального положен¬ня. Використовуючи дані впра¬ви, можна розвинути операції аналізу і синтезу, абстрагування й узагальнення у співвідношен¬нях конкретно-образних і абст¬рактно-словесних компонентів, виробляти гнучкість мислення.
Вправа на розвиток кмітливості та ерудованості дитини Батьки дають дитині завдання: • назвати три слова, що почина¬ються з букв м, г, д; • назвати чотири тварини на бук¬ву к, • назвати чотири ягоди на букву в; • назвати п'ять міст на букву р, • назвати три квітки на ч; • назвати чотири держави на бук¬ву а, • назвати шість імен на букву в.
Вправа на розвиток творчого мислення Батьки пропонують дитині три слова, не пов'язані між со¬бою за змістом. Наприклад, озе¬ро, олівець, ведмідь або весна, де¬рево, вікно. Дітям потрібно скласти якнайбільше речень із цими словами.
Вправа для розвитку логічного мислення Для проведення цієї вправи потрібен набір листівок. Батьки кладуть перед дитиною декілька листівок зворотним боком. За ба¬жанням дитина бере одну з них і починає свою розповідь у вигляді казки чи гумористичного опові¬дання, але обов'язково включаю¬чи те, що зображено на листівці. Потім передається естафета іншо¬му членові родини. Той, хто про¬довжує розповідь, обов'язково має включати зображення на своїй листівці. Ця вправа сприяє роз¬витку логічного мислення.
Вправа на розвиток слухової вербальної пам'яті Батькам пропонується зачи¬тати дитині список із 12 не по¬в'язаних між собою слів: Гора, голка, троянда, кішка, годинник, пальто, книга, вікно, пилка, правда, нога, ваза. Дитина записує або відтво¬рює усно те, що запам'ятала. Вправу можна модифікувати, запропонувавши дитині 12 слів, які мають різне емоційне забарв¬лення: Канікули, радість, вікно, де¬рево, парта, війна, крейда, сміх, горе, бійка, сонце, кров. Батьки визначають кількість відтворених слів.
Вправа на розвиток асоціативної пам'яті Батьки зачитують дитині 12 слів і просять її уявити собі образ, пов'язаний із кожним словом. Зав¬дання дитини — створити в уяві деякий ланцюжок подій, де кожен наступний образ, пов'язаний зі словом, мав би зв'язок із попе¬реднім. Бажано, щоб утворилось оповідання чи маленька історія. Набори слів: дерево, верблюд, повітря, квітка, майданчик, кра¬ватка, кіно, справедливість, ди¬ректор, камінь, ключ, терези.
Вправи для розвитку уваги Характерною віковою особ¬ливістю в шестирічному віці є нерозвинута увага. У них домі¬нує мимовільна увага, спрямо¬вана на нові, яскраві, несподівані та захоплюючі об'єкти. Слабкість гальмівних процесів у цьому віці зумовлює і таку рису уваги дітей, як її нестійкість. Виконуючи певні види вправ, можна досягнути її стійкості.
Вправа для розвитку обсягу і переключення уваги Батьки пропонують дитині уважно оглянути кімнату і знай¬ти шість предметів: • які містять геометричні фігури (коло, квадрат, трикут¬ник, прямокутник); • які мають певне забарвлен¬ня (червоне, зелене тощо); • які виготовлені з матеріалів (дерево, пластмаса, скло, метал).
Вправа для розширення і звуження уваги Гуляючи, батьки можуть зап¬ропонувати дитині уважно роз¬дивитися вітрину магазину (про¬дуктового, канцелярського, промислового). Потім пропонується перелічити побачені предмети у вітрині. Батько говорить слово "вітрина”, а дитина відтворює побачену річ і так по черзі. Потім вправа проходить у зворотньому порядку від найменшої деталі перейти до цілого.
Вправи для розвитку сприймання З початку входження в на¬вчальний процес сприймання в шестиліток досить розвинуте (їм притаманна висока гострота зору та слуху, вони добре орієнтуються в кольорах тощо). Однак їхнє сприймання ще слабко диферен¬ційоване, вони не вміють робити цілеспрямованого аналізу резуль¬татів сприймання, вирізняти се¬ред них головне, суттєве, їхньо¬му сприйманню властива вираже¬на емоційність. Включення їх у процес учіння сприяє формуван¬ню у них такого виду діяльності, як спостереження. Під час навчання можна забезпечити зро¬стання швидкості перебігу про¬цесів сприймання, збільшити кількість сприйнятих об'єктів, розширити обсяг їх запам'ято¬вування тощо. Поряд із зазна¬ченими кількісними змінами у розвитку сприймань шестиліток відбуваються і якісні зміни. Вони є певними утвореннями структури сприймань, виник-неннями нових особливостей, які свідчать про зростання їхньої пізнавальної активності. Для того, щоб укріплювалися зв'яз¬ки в корі головного мозку й підвищувався рівень сприй¬мань, потрібно розвивати спос¬тережливість, користуючись на¬бором вправ.
Вправи для розвитку точності сприймання Батькам пропонується про¬демонструвати дітям картку чи малюнок упродовж кількох се¬кунд, на якому зображено вісім листочків жовтого і зеленого ко¬льору і поставити наступні за¬питання перед дитиною: • Яких листочків більше — жовтих чи зелених? • Усього листочків більше чи менше п'яти? Батьки демонструють ди¬тині картку чи малюнок упро¬довж кількох секунд, на якій зоб¬ражено 12 кульок трьох кольорів. Кульки однакові за розміром. Перед дитиною ставиться завдан¬ня відповісти на запитання: • Яких кольорів кульки?
• Яких найбільше? • Яких найменше?
Вправа для тренування обсягу зорового сприймання На аркуші паперу батькам пропонується написати склади слів. Дитина розглядає їх упро¬довж хвилини. Батьки ставлять перед дитиною завдання: • скласти найкоротше слово з поданих складів; • скласти якомога більше слів, що означають назви рос¬лин, тварин. Орієнтовні набори складів: ра-к, ма-к, ле-в, со-м, ду-б, пе-с, кі-т, ми-ша, жа-ба, ко-ро-ва, ро-маш-ка.
Найважливішим чинником психічного розвитку дитини до¬шкільного віку є формування пси¬хологічної готовності до шкільно¬го навчання. По суті її становлен¬ня свідчить про завершення пе¬ріоду дошкільного дитинства. У складному комплексі яко¬стей, із яких складається така готовність, можна виділити такі складові: мотиваційну, розумо¬ву та емоційно-вольову. Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне стати школярами, пов'язуючи це ба¬жання передусім із зовнішніми ознаками зміни свого соціально¬го статусу (портфель, форма, влас¬не робоче місце, нові друзі тощо). Однак, справжня мотивацій¬на готовність зумовлюється пізна¬вальною спрямованістю дошкіль¬ника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості, на¬буваючи характерних рис перших пізнавальних процесів: прагнен¬ня пізнавати нове, що несе в собі школа, бажання опанувати грамо¬ту, читання тощо. Якщо така пізнавальна ак¬тивність не сформована, дітей приваблюють різноманітні сто¬ронні мотиви, пов'язані зі сприйманням школи як місця для розваг, що спричинює не-спроможність дитини взяти на себе обов'язки учня. Навчання в сучасній школі потребує також розумової готов¬ності дітей. Вони мають прийти до школи з досить широким ко¬лом знань і вмінь, а головне — з розвиненим сприйманням і мис¬ленням (вони повинні здійсню¬вати операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, кла¬сифікації тощо), які дають змо¬гу систематично спостерігати за предметами та явищами, виок¬ремлювати в них суттєві особ¬ливості, міркувати і робити умовисновки). Крім того, діти мають воло¬діти початковими навчальними вміннями (концентрувати увагу не на результаті, а на процесі навчальних завдань). Велику роль відіграє емоцій¬но-вольова готовність, зокрема вміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спря¬мувати її на розв'язання на¬вчальних задач тощо. Навчання у школі має бути для цього джерелом позитивних емоцій, що допоможе знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у собі, у свої силах. Важливо, щоб ці по¬зитивні емоції пов'язувались із самою навчальною діяльністю, її процесом та першими резуль¬татами. Особливо часто виявляється недостатня сформованість окре¬мих компонентів психологічної готовності. Отже, батькам до¬цільно було б долучитися до про¬цесу підготовки дитини до на¬вчання. Так, у шестирічних дітей ще зберігаються притаманні дошкіль¬ному вікові особливості мислен¬ня: у них домінує мимовільна пам'ять, унаслідок чого запам'¬ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаво; специфіка уваги уможливлює продуктивне вико¬нання певної роботи не більше як упродовж 15—20 хв.; особли¬вості мислення зумовлюють прагнення вивчати все передусім у наочно-образному та наочно-дієвому аспектах. Пізнавальні мотиви в цьому віці ситуативні та нестійкі, під час навчальних занять вони з'яв¬ляються і підтримуються лише зусиллям учителів. Оцінювання навчальної ро¬боти сприймається як оціню¬вання якостей особистості, а тому негативне ставлення до дитини як із боку батьків, так і з боку вчителів можуть спричи-нити тривожність, дискомфорт, апатію, а головне — небажання ходити до школи. Вчасна похва¬ла допоможе дитині зняти емо¬ційне напруження та краще пройти процес адаптації до шкільних умов. У деяких шестиліток він може тривати впро¬довж місяця. Мета досягається набагато ус¬пішніше в разі ігрової мотивації. Формування вольових якостей дуже пов'язане з вихованням мо¬тиву досягнення мети та методів навчально-виховної роботи. Характер у цьому віці тільки формується. Через недостатню сформованість вольових процесів спостерігається імпульсивність поведінки, вередливість, упер¬тість. У поведінці дітей чітко ви¬являються особливості їхнього темпераменту, зумовлені власти¬востями нервової системи, однак більшість молодших школярів чуйні, допитливі та безпосередні у вираженні своїх почуттів і став¬ленні до оточуючих. Навчальна діяльність у су¬часній школі потребує від учнів високого рівня розумової актив¬ності, що виявляється через роз¬виток когнітивних процесів (сприймання, пам'яті, мислен¬ня, мовлення, уваги, уяви).
1. Любіть дитину не за те, що вона розумна чи красива, а за те, що вона ваша рідна. 2. Головне новоутворення підліткового періоду — відкриття своєї індивідуальності, свого „Я”. 3. У цей час починається перебудова організму — дитина стає імпульсивною, у неї часто змінюється настрій, виникають конфлікти з ровесниками, бунт проти батьків. 4. У дітей настас криза, пов'язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з'являється страх перед невідомим дорослим життям. 5. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в сім’ї, у школі. 6. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю з початком самовиховання. 7. Підліток дуже вразливий, легко піддається впливам, як позитивним так і негативним. 8. Дитина має підвищений рівень тривожності, не підсилюйте його. 9. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати дітей без нагляду. 10. Розширюється коло спілкування, підвищується інтерес: до свого тіла, зовнішності, з’являються нові авторитети, враховуйте це. 11. Недоліки і суперечності в поведінці близьких сприймаються гостро і хворобливо. 12.У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.
