Превентивне виховання
Зміст превентивного виховання передбачає обов'язкову обізнаність учнів з основними положеннями державного, адміністративного, сімейного, трудового і кримінального права. Школярі повинні чітко уявити, що таке правопорушення і злочин. При цьому слід показати їм особливості кримінальної відповідальності стосовно неповнолітніх, невідворотність відповідальності за скоєний злочин.
Зміст превентивного виховання учнів визначається системою профілактичних заходів, спрямованих на попередження дезадаптованої поведінки молоді. При цьому важливу роль відіграє педагогічна профілактика адаптованої поведінки підлітків. Вона включає комплексний підхід до попередження вживання учнями наркотичних речовин, визначення груп наркотичного ризику, функції профілактичної діяльності, напрямки профілактичної діяльності, проведення днів, тижнів, місяців профілактичної роботи.
Зміст превентивного виховання включає також статеве виховання учнів і профілактику СНІДу.
Обізнаність саме в цих питаннях формує відповідальність підлітка за своє здоров'я, здоровий спосіб життя, здатність робити свідомий і правильний вибір свого життєвого шляху.
Мета та завдання превентивного виховання
Метою превентивного виховання є попередження, подолання відхилень у поведінці школярів та запобігання розвитку різних форм їх асоціальної, аморальної поведінки, а саме :
* правопорушень (схильності до агресій, крадіжок, брехні та інших вад, що можуть призвести до кримінальних дій;
* екологічної брутальності та егоцентризму (ставлення до всього, що оточує, як до засобу і сировини для задоволення власних примітивних потреб);
*поганих звичок (алкоголізму, наркоманії, тютюнопаління, токсикоманії);
*статевих порушень та їх наслідків (статевої розпусти, венеричних хвороб та СНІДу, статевого насильства тощо);
*важких психологічних та психічних станів з наслідками (депресії та суїциду, акцентуації та загострення психопатичних тенденцій).
Завданнями превентивного виховання є:
1. Формування високоморальної свідомості учнів, почуттів, які б регулювали їхню поведінку (почуття законності обраної мети, правомірності шляхів і засобів їх реалізації, справедливості, відповідальності тощо);
2. Вироблення в учнів навичок і звичок високоморальної поведінки;
3. Формування в учнів активної позиції в соціальній сфері, тобто негативного і нетерпимого ставлення до проявів девіантної поведінки та аморальних вчинків;
4. Подолання в свідомості окремих учнів помилкових навичок і звичок поведінки, які сформувалися внаслідок помилок і недоліків виховання;
5. Формування високої культури здоров'я через пропаганду здорового способу життя;
6. Формування вихованості школярів.
При забезпеченні превентивного виховання необхідно дотримуватись:
Особистісно-зорієнтованого підходу, за якого в центр виховного процесу ставляться інтереси людей;
Діяльністного підходу, який визначає спрямування превентивного виховання на розвиток уявлень і вмінь, що забезпечують успішність соціальної активності особистості.
Розумове виховання
Розумове виховання —діяльність вихователя, спрямована на розвиток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумової праці.
Розумове виховання відбувається у процесі засвоєння знань і не зводиться до нагромадження певного їх обсягу. Процес здобуття знань і якісне їх поглиблення є чинником розумового виховання лише тоді, коли знання стають особистими переконаннями, духовним багатством людини. У процесі навчання та виховання реалізується головна мета розумового формування особистості учня — розумовий розвиток.
Розумовий розвиток — процес розвитку інтелектуальних сил, пізнавальних здібностей мислення учнів.
Під час розумового виховання відбувається накопичення певного фонду знань: термінології, символів, імен, назв, дат, понять, існуючих між ними зв'язків і залежностей, відображених у правилах, законах, закономірностях, формулах.
Основним завданням розумового виховання є розвиток мислення взагалі та різних його видів. Воно також передбачає оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, систематизацією). Важливим завданням розумового виховання є формування в учнів культури розумової праці, до якої належать навчальні вміння. Їх поділяють на загальні, які використовуються під час вивчення будь-яких навчальних предметів (вміння читати, слухати, усно висловлювати свої думки, писати, працювати з книгою, контролювати себе), і спеціальні — необхідні для оволодіння знаннями в певній галузі (вміння читати ноти, технічні креслення, карти, слухати музичні творив записувати числа, формули тощо).
Культура розумової праці означає вміння раціонально використовувати режим розумової роботи, точно і акуратно виконувати всі операції, підтримувати порядок на робочому місці і т. ін. Вона передбачає і вироблення в учнів особливих якостей, необхідних для засвоєння знань у будь-якій галузі: вміння зосереджено й уважно працювати, долати труднощі; розвиток пам'яті та використання різних її видів — логічної, моторної, зорової; вести спостереження і нотатки; контролювати себе, застосовувати знання в інших умовах.
Формуванню інтелектуальних умінь сприяють певні типи завдань:
— дослідницькі (спостереження, дослід, підготовка експерименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екскурсії та експедиції і т. ін.);
— порівняльні, що свідчать про подібність або відмінність понять, складних явищ;
— спрямовані на впорядкування мислительних дій, а також користування алгоритмами;
— аналіз і узагальнення ознак для виділення явища в певний клас чи вид.
Особливе значення для розумового виховання має формування наукового світогляду учнів.
Науковий світогляд — цілісна система понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до дійсності й самої себе.
Його основу становлять погляди і переконання, сформовані на основі знань про природу, суспільство, які є внутрішньою позицією особистості.
Світогляд складається з таких підсистем:
— загальних знань (основи формування поглядів і переконань);
— світоглядних умінь (розумові операції, здатність робити висновки та ін.);
— сукупності почуттів, в яких виражається позиція особистості;
— можливостей вирішення світоглядних проблем на основі вольових якостей (цілеспрямованість, рішучість, самовладання, принциповість).
Науковому світогляду властиві: правильне бачення минулого і сучасного (наукової картини світу), здатність передбачати розвиток подій і явищ суспільства та природи, гуманістичний характер.
Перетворення знань у світоглядні погляди і переконання тісно пов'язане з формуванням в учнів системного ставлення до дійсності та до себе. Тому виховна робота повинна передбачати створення умов, в яких учень мав би змогу виявити своє ставлення до подій, явищ, що сприятиме формуванню єдності слова і діла. світогляду і поведінки. активної життєвої позиції.
Фізичне виховання
Фізичне виховання — система заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.
Його завданням є створення оптимальних умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку особистості, збереження її здоров'я, отримання знань про особливості організму, фізіологічні процеси в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенціальних можливостей.
До основних засобів фізичного виховання в школі належать:
— теоретичні відомості (гігієна загальна і фізичних вправ, відомості, необхідні для самостійних занять фізичними вправами);
— заняття гімнастикою (вправи, що сприяють загальному фізичному розвитку школярів: загальнорозвиваючі, вправи на формування правильної постави, акробатичні, танцювальні вправи, вправи на розвиток рівноваги, опорні стрибки);
— заняття з легкої атлетики (різні види бігу, стрибки в довжину й висоту, метання на дальність);
— рухливі ігри (розвиток в учнів кмітливості, спритності, швидкості дій, виховання дисциплінованості);
— спортивні ігри (баскетбол, волейбол, ручний м'яч, футбол);
— лижна, кросова, ковзанярська підготовка, плавання.
У школі існують різноманітні форми фізичного виховання: уроки з фізичної культури, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі шкільного дня (фізкультурні хвилинки під час уроку, ігри та вправи на перервах і в режимі подовженого дня), позакласна спортивно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання). Позашкільні виховні заклади здійснюють спортивно-масову роботу за місцем проживання учнів, в дитячо-юнацьких спортивних школах, дитячих клубах, туристських станціях, спортивних товариствах. Самостійно учні займаються фізичними вправами вдома, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах, у парках тощо.
Головним організаційно-методичним принципом здійснення фізичного виховання школярів е диференційоване застосування засобів фізичної культури на заняттях з учнями різного віку та статі з урахуванням стану їх здоров'я і рівня фізичної підготовленості. Важливе значення має регулярний лікарський контроль за здоров'ям школярів.
Уроки фізичної культури є основною організаційною формою фізичного виховання школярів. За структурою уроки фізичної культури складаються з трьох частин:
1. Підготовча (8—12 хв.). Учитель організовує учнів, пояснює завдання уроку, готує їх психологічно і фізіологічне (розминка) до виконання завдань уроку.
2. Основна (25—30 хв.). Передбачає вивчення, удосконалення, виконання на оцінку фізичних вправ, розвиток рухових якостей, формування правильної постави тощо.
3. Заключна (3—5 хв.). Учитель поступово знижує фізичне навантаження, приводячи організм учня у відносно спокійний стан. підбиває підсумки уроку, дає завдання додому.
Позакласна робота з фізичного виховання учнів охоплює заняття фізкультурних гуртків і спортивних секцій, спортивні змагання, спартакіади школярів, фізкультурні свята. туризм.
Природні фактори є важливим засобом зміцнення здоров'я, загартування організму і підвищення працездатності дитини.
Загалом реалізація комплексу виховних завдань зводиться до використання таких головних чинників:
— вивчення навчальних дисциплін (виявлення потенційних виховних можливостей предмета, включення їх у зміст уроку, реалізація під час його проведення, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів);
— позакласна та позашкільна виховна робота (підбирають загальні методи, форми виховної роботи, які краще підходять для певного напряму виховання та віку дітей);
— залучення учнів до різних видів практичної діяльності (сприяє формуванню навичок і звичок відповідної поведінки);
— залучення сім'ї і громадськості до реалізації виховної роботи.
Статеве виховання
Статеве виховання — процес засвоєння підростаючим поколінням знань про взаємини статей, формування культури поведінки і потреб керуватися у стосунках з особами протилежної статі нормами моралі.
Воно полягає у формуванні духовності, високих моральних якостей в юнаків і дівчат, норм поведінки, відповідальності за свої вчинки, культури дружби, кохання, інтимних почуттів.
Великий вплив на статеву поведінку підлітків здійснюють соціокультурні чинники. Переорієнтація в останні роки громадської думки щодо норм сексуальної поведінки свідчить про лібералізацію статевої моралі, певною мірою моральну легалізацію невпорядкованих статевих зв'язків, проституції (звичайними і доступними стали еротичні шоу, порнографія, еротичні фільми тощо). За низької статевої культури, сексуальної грамотності це призводить до духовної деградації молоді, поширення венеричних захворювань, ВІЛ-інфекції, зростання кількості абортів, що загрожує здоров'ю, а іноді життю людини.
Запобігти цьому може формування наукових знань про біологічні та соціальні проблеми розвитку хлопчиків і дівчаток; ознайомлення з особливостями їх конституції та анатомо-фізіологічного розвитку, питаннями продовження роду; формування моральності та почуття дружби, поваги у стосунках між чоловіком і жінкою, ідеалу кохання, моральних «гальм», які сприяли б попередженню статевої розпусти; виховання відповідальності за створення сім'ї, продовження роду.
У процесі статевого виховання педагоги повинні цілеспрямовано впливати на виховання в учнів поваги до себе, чоловічої та жіночої гідності, формування правильних взаємовідносин між статями. Суттєве значення має формування таких почуттів, як сором, совість, скромність, відповідальність за свої дії у статевих стосунках, усвідомлення того, що вони без справжнього почуття позбавляють людину можливості відчути високе і прекрасне, зіштовхують зі шляху нормального розвитку.
Маючи за мету підготовку учнівської молоді до майбутнього сімейного життя, у неї виховують уміння обирати собі друга (супутника) життя, налагоджувати взаємні стосунки у подружньому житті, уникати конфліктів, вести домашнє господарство, розподіляти між собою обов'язки і розпоряджатися бюджетом, виховувати дітей тощо.
Статеве виховання передбачає вивчення етики і психології сімейного життя, використання різноманітних форм і методів позакласної роботи. Його слід розпочинати якомога раніше, коли в дітей пробуджується інтерес до цих питань. З надто делікатних тем доцільно проводити розмови, бесіди (статева гігієна, профілактика венеричних захворювань, запобігання вагітності). Важливо налагодити в класі здорові стосунки між дівчатами і хлопцями.
|