ЕТЮДИ ДО СЦЕНОК ПСИХОЛОГІЧНОГО ФОРУМУ 2016 р.
I
Знову сталось все раптово,
Вітер хмару запросив...
Підло так зі спини знову,
Хтось болюче укусив.
Сьози випали росою,
Виє серце – душу рве,
Доля моя лиш босою
По стерні колючій йде.
Кровоточать рани – звуки,
Подих плівка перейма,
Тяжість обриває руки,
Та мені усе дарма!
Після ночі – день приходить
Скільки б не було біди,
На світанку сонце сходить,
Прийде радість і сюди....
II
Зустрілись ми не випадково...
І пристрасть сцени почуттів
Побудував у серці знову
Немислиме число кутів.
Тупі, безвихідні та гострі
З одного боку кида в бік
У замкнений тривожний простір
Безжально, злісно заволік.....
У кожного своя є правда,
У кожного – свої думки....
І, опинившись тут – на сцені,
Свої отримає «пинки»...
III
Здається, просто все й не варто
Спиняти круговерть подій.
Чи... зупинити все на старті,
Й не малювати хибних мрій!?
IV
У когось є! Було! Чи скоро!
Комусь не варто вже чекати!...
Хто не стикається із болем???
Хто зможе це пригальмувати?
Життя – зніма оман полуду,
І рамки соціум кує...
Театр – монолог абсурду,
Знайди у ньому лиш своє....
АДАПТАЦІЯ
Я бажаний у школі гість -
Мені вже виповнилось шість.
Я радий, як ніколи,
Бо йду уже до школи.
Я маю книжку, зошит є,
Хода –поважність додає.
Та зовсім ще не знаю
Хто там мене чекає......
Дзвінок і школи двері,
А я іще у сквері....
Бо не встига матуся,
А я ж у неї вчуся!?......
Стріча мене «незнана»,
Та всі говорять «мама»!
Чому? Ще Вам не скажу......
Та їй я ой покажу......
У мене ж є рогатка,
Словечки є від татка....
Бабусі «сюсі-пусі»,
І я бува не в дусі....
Оглянувсь, тут й крім мене
У неї є проблеми....
Там несміяна плаче,
Там хлопчик чомусь скаче....
Той дістає машинку...
Нема її спочинку......
Нас посадили, руки прямо
Ну спробуйте сидіть так само,
Як сонечко в вікні сміється...
На задній парті хлопчик б’ється.
Хтось нишпорить у коридорі,
А муха заспівала в шторі...
Бурчить животик мій зрадливо,
Жме чобіток новий жахливо....
Тут слово чув, та вже не знаю .
Тут всі чужі – Кого спитаю?
Чи дочекаюся підмоги
Й додому рідної дороги!
За що мені така наука,
Мабуть, за таткового лука.....
Чи за матусені сережки
Чи? ......Вже не розбереш...
ГРУПА РИЗИКУ....
Бувають люди із кави.
І також бувають із чаю.
Відтак є (ці)каві.
А є (надзви)чайні.
Буває багато грошей,
А зовсім немає ласки.
Тоді все навкруг черствіє,
І ми вже не вірим в казку....
Бувають щоденні грози,
Байдужість і неповага.
Не хочу такої прози,
У мене душевна спрага...
Буває, що поряд натовп,
А погляд мій десь зникає...
На мене немає часу,
Надія тихенько вмирає....
Буває я сам з собою
І більше нікого не треба....
Так завмирає слово
І в ньому немає потреби.....
Буває – співаю, літаю
І я господар світу...
Та «РЕВО», пігулки й «Вінстон»
Шліфують свою просвіту....
Бувають у мене й тебе
І світлі,і темні полоси......
І кожен ішов на ризик,
А десь і летів навскоса....
Буває...Та треба знати
Усе у житті не вічне....
Не випробовуй долі...
Життя – надзвичайно величне.......
Всі діти по своєму є унікальні,
Просто не можемо часто збагнути, -
Кави чи чаю в дитини найбільше
Що їх штовхає до «ризику» групи....