Вівторок
19.03.2024
10:56
Форма входу
Категорії розділу
Шкільне життя Шепетівської гімназії№5 [389]
До уваги абітурієнтів Гімназії№5!!! [1]
Освітянські новини з інших джерел [5]
Пошук по сайту
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
АРХІВ ЗАПИСІВ
<
Наше опитування
Чи вважаєте Ви себе щасливою людиною?
Всього відповідей: 253
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Гімназія №5 Шепетівської міської ради Хмельницької області

Превентивне виховання

Зміст  превентивного  виховання  передбачає  обов'язкову обізнаність   учнів   з   основними   положеннями   державного, адміністративного, сімейного, трудового і кримінального права. Школярі повинні чітко уявити, що таке правопорушення і злочин. При цьому слід показати їм особливості кримінальної відповідальності стосовно неповнолітніх, невідворотність відповідальності за скоєний злочин.

 

Зміст превентивного виховання учнів визначається системою профілактичних заходів, спрямованих на попередження дезадаптованої поведінки молоді. При цьому важливу роль відіграє педагогічна профілактика адаптованої поведінки підлітків. Вона включає комплексний підхід до попередження вживання учнями наркотичних речовин,   визначення   груп   наркотичного   ризику,   функції профілактичної діяльності, напрямки профілактичної діяльності, проведення днів, тижнів, місяців профілактичної роботи.

 

Зміст превентивного виховання включає також статеве виховання учнів і профілактику СНІДу.

 

Обізнаність саме в цих питаннях формує відповідальність підлітка за своє здоров'я, здоровий спосіб життя, здатність робити свідомий і правильний вибір свого життєвого шляху.

 

 

Мета та завдання превентивного виховання

 

Метою превентивного виховання є попередження, подолання відхилень у поведінці школярів та запобігання розвитку різних форм їх асоціальної, аморальної поведінки, а саме :

 

* правопорушень (схильності до агресій, крадіжок, брехні та інших вад, що можуть призвести до кримінальних дій;

 

* екологічної брутальності та егоцентризму (ставлення до всього, що оточує, як до засобу і сировини для задоволення власних примітивних потреб);

 

*поганих звичок (алкоголізму, наркоманії, тютюнопаління, токсикоманії);

 

*статевих порушень та їх наслідків (статевої розпусти, венеричних хвороб та СНІДу, статевого насильства тощо);

 

*важких психологічних та психічних станів з наслідками (депресії  та  суїциду,  акцентуації  та загострення психопатичних тенденцій).

 

Завданнями превентивного виховання є:

 

1. Формування високоморальної свідомості учнів, почуттів, які б регулювали їхню поведінку (почуття законності обраної мети, правомірності шляхів і засобів їх реалізації, справедливості, відповідальності тощо);

 

2.  Вироблення в учнів навичок і звичок високоморальної поведінки;

 

3. Формування в учнів активної позиції в соціальній сфері, тобто негативного і нетерпимого ставлення до проявів девіантної поведінки та аморальних вчинків;

 

4.  Подолання в свідомості окремих учнів помилкових навичок і звичок поведінки, які сформувалися внаслідок помилок і недоліків виховання;

 

5.  Формування високої культури здоров'я через пропаганду здорового способу життя;

 

6. Формування вихованості школярів.

 

При забезпеченні превентивного виховання необхідно дотримуватись:

 

*       Особистісно-зорієнтованого підходу, за якого в центр виховного процесу ставляться інтереси людей;

 

*       Діяльністного підходу, який визначає спрямування превентивного виховання на розвиток уявлень і вмінь, що забезпечують успішність соціальної активності особистості.

                                                                                                             Розумове виховання

Розумове вихованнядіяльність вихователя, спрямована на роз­виток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумової праці.

 

Розумове виховання відбувається у процесі засвоєння знань і не зводиться до нагромадження певного їх обсягу. Процес здобуття знань і якісне їх поглиблення є чинником розумового виховання лише тоді, коли знання стають осо­бистими переконаннями, духовним багатством людини. У процесі навчання та виховання реалізується головна мета розумового формування особистості учня — розумо­вий розвиток.

Розумовий розвиток процес розвитку інтелектуальних сил, пі­знавальних здібностей мислення учнів.

Під час розумового виховання відбувається накопичен­ня певного фонду знань: термінології, символів, імен, назв, дат, понять, існуючих між ними зв'язків і залежностей, відображених у правилах, законах, закономірностях, фор­мулах.

Основним завданням розумового виховання є розви­ток мислення взагалі та різних його видів. Воно також передбачає оволодіння основними розумовими операція­ми (аналізом, синтезом, порівнянням, систематизацією). Важливим завданням розумового виховання є формування в учнів культури розумової праці, до якої належать на­вчальні вміння. Їх поділяють на загальні, які викорис­товуються під час вивчення будь-яких навчальних пред­метів (вміння читати, слухати, усно висловлювати свої думки, писати, працювати з книгою, контролювати се­бе), і спеціальні — необхідні для оволодіння знаннями в певній галузі (вміння читати ноти, технічні креслення, карти, слухати музичні творив записувати числа, форму­ли тощо).

Культура розумової праці означає вміння раціональ­но використовувати режим розумової роботи, точно і аку­ратно виконувати всі операції, підтримувати порядок на робочому місці і т. ін. Вона передбачає і вироблення в учнів особливих якостей, необхідних для засвоєння знань у будь-якій галузі: вміння зосереджено й уважно працю­вати, долати труднощі; розвиток пам'яті та використання різних її видів — логічної, моторної, зорової; вести спо­стереження і нотатки; контролювати себе, застосовувати знання в інших умовах.

Формуванню інтелектуальних умінь сприяють певні типи завдань:

дослідницькі (спостереження, дослід, підготовка екс­перименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екс­курсії та експедиції і т. ін.);

порівняльні, що свідчать про подібність або відмін­ність понять, складних явищ;

спрямовані на впорядкування мислительних дій, а також користування алгоритмами;

аналіз і узагальнення ознак для виділення явища в певний клас чи вид.

Особливе значення для розумового виховання має фор­мування наукового світогляду учнів.

 

Науковий світогляд — цілісна система понять, поглядів, переко­нань і почуттів, які визначають ставлення людини до дійсності й са­мої себе.

 

Його основу становлять погляди і переконання, сфор­мовані на основі знань про природу, суспільство, які є внутрішньою позицією особистості.

Світогляд складається з таких підсистем:

— загальних знань (основи формування поглядів і пе­реконань);

— світоглядних умінь (розумові операції, здатність ро­бити висновки та ін.);

— сукупності почуттів, в яких виражається позиція особистості;

— можливостей вирішення світоглядних проблем на основі вольових якостей (цілеспрямованість, рішучість, самовладання, принциповість).

Науковому світогляду властиві: правильне бачення минулого і сучасного (наукової картини світу), здатність передбачати розвиток подій і явищ суспільства та при­роди, гуманістичний характер.

Перетворення знань у світоглядні погляди і переко­нання тісно пов'язане з формуванням в учнів системного ставлення до дійсності та до себе. Тому виховна робота повинна передбачати створення умов, в яких учень мав би змогу виявити своє ставлення до подій, явищ, що спри­ятиме формуванню єдності слова і діла. світогляду і пове­дінки. активної життєвої позиції.

Фізичне виховання

Фізичне виховання — система заходів, спрямованих на зміцнен­ня здоров'я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.

 

Його завданням є створення оптимальних умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку особистос­ті, збереження її здоров'я, отримання знань про особли­вості організму, фізіологічні процеси в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенціальних мож­ливостей.

До основних засобів фізичного виховання в школі на­лежать:

теоретичні відомості (гігієна загальна і фізичних вправ, відомості, необхідні для самостійних занять фізич­ними вправами);

заняття гімнастикою (вправи, що сприяють за­гальному фізичному розвитку школярів: загальнорозвиваючі, вправи на формування правильної постави, акро­батичні, танцювальні вправи, вправи на розвиток рівно­ваги, опорні стрибки);

заняття з легкої атлетики (різні види бігу, стрибки в довжину й висоту, метання на дальність);

    рухливі ігри (розвиток в учнів кмітливості, сприт­ності, швидкості дій, виховання дисциплінованості);

    спортивні ігри (баскетбол, волейбол, ручний м'яч, футбол);

    лижна, кросова, ковзанярська підготовка, плавання.

У школі існують різноманітні форми фізичного вихо­вання: уроки з фізичної культури, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі шкільного дня (фізкультурні хвилинки під час уроку, ігри та вправи на перервах і в режимі по­довженого дня), позакласна спортивно-масова робота (за­няття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання). Позашкільні виховні заклади здійс­нюють спортивно-масову роботу за місцем проживання уч­нів, в дитячо-юнацьких спортивних школах, дитячих клу­бах, туристських станціях, спортивних товариствах. Са­мостійно учні займаються фізичними вправами вдома, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах, у пар­ках тощо.

Головним організаційно-методичним принципом здійс­нення фізичного виховання школярів е диференційоване застосування засобів фізичної культури на заняттях з уч­нями різного віку та статі з урахуванням стану їх здоро­в'я і рівня фізичної підготовленості. Важливе значення має регулярний лікарський контроль за здоров'ям шко­лярів.

Уроки фізичної культури є основною організаційною формою фізичного виховання школярів. За структурою уроки фізичної культури складаються з трьох частин:

1. Підготовча (8—12 хв.). Учитель організовує учнів, пояснює завдання уроку, готує їх психологічно і фізіоло­гічне (розминка) до виконання завдань уроку.

2. Основна (25—30 хв.). Передбачає вивчення, удоско­налення, виконання на оцінку фізичних вправ, розвиток рухових якостей, формування правильної постави тощо.

3. Заключна (3—5 хв.). Учитель поступово знижує фі­зичне навантаження, приводячи організм учня у відносно спокійний стан. підбиває підсумки уроку, дає завдання додому.

    Позакласна робота з фізичного виховання учнів охоп­лює заняття фізкультурних гуртків і спортивних секцій, спортивні змагання, спартакіади школярів, фізкультурні свята. туризм.

Природні фактори є важливим засобом зміцнення здо­ров'я, загартування організму і підвищення працездат­ності дитини.

Загалом реалізація комплексу виховних завдань зво­диться до використання таких головних чинників:

— вивчення навчальних дисциплін (виявлення потен­ційних виховних можливостей предмета, включення їх у зміст уроку, реалізація під час його проведення, враху­вання вікових та індивідуальних особливостей учнів);

— позакласна та позашкільна виховна робота (підби­рають загальні методи, форми виховної роботи, які кра­ще підходять для певного напряму виховання та віку ді­тей);

— залучення учнів до різних видів практичної діяль­ності (сприяє формуванню навичок і звичок відповідної поведінки);

— залучення сім'ї і громадськості до реалізації вихов­ної роботи.

 

Статеве виховання

 

Статеве вихованняпроцес засвоєння підростаючим поколін­ням знань про взаємини статей, формування культури поведінки і потреб керуватися у стосунках з особами протилежної статі нор­мами моралі.

Воно полягає у формуванні духовності, високих мо­ральних якостей в юнаків і дівчат, норм поведінки, відпо­відальності за свої вчинки, культури дружби, кохання, інтимних почуттів.

Великий вплив на статеву поведінку підлітків здійс­нюють соціокультурні чинники. Переорієнтація в остан­ні роки громадської думки щодо норм сексуальної пове­дінки свідчить про лібералізацію статевої моралі, певною мірою моральну легалізацію невпорядкованих статевих зв'язків, проституції (звичайними і доступними стали еротичні шоу, порнографія, еротичні фільми тощо). За низької статевої культури, сексуальної грамотності це призводить до духовної деградації молоді, поширення венеричних захворювань, ВІЛ-інфекції, зростання кіль­кості абортів, що загрожує здоров'ю, а іноді життю лю­дини.

Запобігти цьому може формування наукових знань про біологічні та соціальні проблеми розвитку хлопчиків і дів­чаток; ознайомлення з особливостями їх конституції та анатомо-фізіологічного розвитку, питаннями продовжен­ня роду; формування моральності та почуття дружби, по­ваги у стосунках між чоловіком і жінкою, ідеалу кохан­ня, моральних «гальм», які сприяли б попередженню ста­тевої розпусти; виховання відповідальності за створення сім'ї, продовження роду.

У процесі статевого виховання педагоги повинні ціле­спрямовано впливати на виховання в учнів поваги до се­бе, чоловічої та жіночої гідності, формування правильних взаємовідносин між статями. Суттєве значення має фор­мування таких почуттів, як сором, совість, скромність, відповідальність за свої дії у статевих стосунках, усвідом­лення того, що вони без справжнього почуття позбавля­ють людину можливості відчути високе і прекрасне, зі­штовхують зі шляху нормального розвитку.

Маючи за мету підготовку учнівської молоді до май­бутнього сімейного життя, у неї виховують уміння обира­ти собі друга (супутника) життя, налагоджувати взаємні стосунки у подружньому житті, уникати конфліктів, вес­ти домашнє господарство, розподіляти між собою обов'яз­ки і розпоряджатися бюджетом, виховувати дітей тощо.

Статеве виховання передбачає вивчення етики і пси­хології сімейного життя, використання різноманітних форм і методів позакласної роботи. Його слід розпочина­ти якомога раніше, коли в дітей пробуджується інтерес до цих питань. З надто делікатних тем доцільно прово­дити розмови, бесіди (статева гігієна, профілактика ве­неричних захворювань, запобігання вагітності). Важли­во налагодити в класі здорові стосунки між дівчатами і хлопцями.